Н Новини24 IFІвано-Франківськ та Прикарпаття

Командир взводу Крук з Франківщини: від строковика до офіцера «Сталевої Сотки»

·278 слівредакція
Командир взводу Крук з Франківщини: від строковика до офіцера «Сталевої Сотки»

Василь із позивним Крук родом з Івано-Франківщини. За 32 роки він пройшов шлях від строковика Нацгвардії до командира механізованого взводу 100 окремої механізованої бригади.

Василь із позивним Крук — уродженець Івано-Франківщини. Військова служба для нього не нова: за 32 роки життя він встиг пройти шлях від строковика до командира взводу.

Свій шлях у війську чоловік розпочав у 2013 році в лавах Національної гвардії України. Тоді ж і отримав позивний Крук. Відслуживши два роки строкової, він повернувся до цивільного життя, щоправда, ненадовго.

У вересні 2021 року Василь підписав контракт із Збройними Силами України та став військовослужбовцем 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Повномасштабне вторгнення застало його на Запорізькому напрямку.

Від жовтня 2025 року він служить у 100 окремій механізованій бригаді. Нині Василь — молодший лейтенант, командир механізованого взводу 2 механізованого батальйону.

Для нього командир — це передусім відповідальність за людей.

«Коли військовослужбовці знають одне одного, довіряють своїм побратимам і командиру — підрозділ працює як єдиний механізм. Саме це дозволяє виконувати найскладніші завдання», — каже боєць.

Крук не залишається в тилу, коли його підлеглі вирушають на позиції. Він переконаний: командир має бути поруч не лише тоді, коли ставить завдання, а й там, де найважче.

Бойовим досвідом Василь ділиться з молодшими військовослужбовцями. На фронті, за його словами, вирішальними іноді стають одна правильно виконана дія, вчасно помічена деталь або набута навичка.

За офіцерським позивним і формою — звичайна людина, яку вдома чекають найрідніші: мама Дантеса Юріївна та дружина Віра. Саме думки про них допомагають йому триматися й рухатися вперед.

«Війна змінює ставлення до звичайних речей. До можливості почути голос рідної людини. До ранку без вибухів. До тиші та домашнього тепла. А найбільша мрія після Перемоги для Василя проста — повернутися додому», — йдеться у дописі.

Для громади на Франківщині ця історія — нагадування про те, що за кожним підрозділом стоять конкретні люди з рідних міст і сіл. І про те, що повернення додому — те, чого чекають і військові, і їхні родини.

Читайте також