Вовчанецькі гори: легенди про козаків, чуму та підпілля

Вовчанецькі гори, розташовані неподалік села Вовчанець, насправді є пагорбами Покутської височини. Їхня висота сягає 300–350 метрів над рівнем моря, тож географічно це не справжні гори. Територія входить до природоохоронної зони та приваблює як мальовничими краєвидами, так і багатою історією.

Поблизу села прокладено екологічно-історичний маршрут «Козакова долина», який веде у східному напрямку — до Колодівки та Добровлян. За місцевими переказами, назва цієї території відома ще з 1648 року. Легенда розповідає, що на стратегічному плато козаки під проводом Семена Височана могли розбити військовий табір. Із цим місцем пов’язують також переказ про 300-річний дуб Височана, який, за переказами, досі росте десь у хащах долини.

Історія Вовчанецьких гір має й похмурі сторінки. За часів Австрійської імперії, на межі з Козаковою долиною, за переказами, облаштовували карантинну зону під час епідемії чуми. Хворих привозили сюди на дерев’яних лежаках, а після смерті спалювали та засипали вапном. Місцеві жителі й досі вірять, що вночі цю територію краще оминати — кажуть, у лісових хащах можуть блукати душі померлих під час епідемії.

Вовчанецькі гори пов’язують і з історією українського підпілля. За однією з версій, під час Другої світової війни та у повоєнні роки ця місцевість могла бути прихистком для учасників українського визвольного руху. Тут, за переказами, переховували архіви повстанців та відбувалися бої.

Археологічні знахідки свідчать, що люди жили в цій місцевості ще в кам’яну добу — про це говорять сліди обробки каменю. Згодом тут залишилися пам’ятки трипільської культури та бронзової доби.

Походження назви Вовчанець також оповите легендами. За однією з них, колись у цих краях водилося багато вовків, звідки й пішла назва. Інша легенда пов’язує Вовчанецькі гори з будівництвом Станіславова, яке розпочалося у 1662 році. За місцевими переказами, для зведення міста могли використовувати гіпсовий камінь із цієї території.