Ворохтянська громада: як виживає між горами, туризмом і пошуком землі

Ворохтянська громада, створена під час децентралізації, об'єднує Ворохту та Татарів. Їхня компактність має свої плюси: селищний голова Олег Дземб'юк каже, що знає майже всіх мешканців в обличчя, і люди можуть напряму звертатися до нього. Однак невеликий розмір означає і обмежені ресурси, а значні площі перебувають у межах Карпатського національного природного парку та лісового фонду.

Через це громада не має достатньо комунальних земель, які могла б використовувати для власних потреб. Земля стала одним із головних конфліктних ресурсів. За словами Дземб'юка, найскладніше, коли суперечки виникають між рідними людьми через ділянки з високою економічною цінністю. Селищна рада намагається вирішувати такі питання домовленостями, а якщо не виходить — звертається до суду.

Однією з найгостріших проблем залишається переповнене кладовище у Ворохті. Це питання намагаються вирішити вже близько 17 років, але досі не вдалося отримати необхідну ділянку. Зараз громада знайшла територію в урочищі Багончик площею близько 2,9 га, яка перебуває в межах Карпатського НПП. Документи вже передали до парку, тож далі справа за обласним та державним рівнями. Питання особливо чутливе через війну: у громаді 17 загиблих військових, один волонтер, 16 безвісти зниклих та один захисник у полоні. Окреме місце для меморіалу визначене, але облаштувати його зможуть лише після вирішення земельного питання.

Щодо ситуації навколо бази «Заросляк», де виникли суперечки через ділянку близько гектара, Дземб'юк наголошує: селищна рада діяла законно, провівши інвентаризацію земель. Він запевняє, що громада не зацікавлена у протистоянні та готова до компромісу, адже база важлива як платник податків і спортивний об'єкт. Наразі спір вирішується в суді.

Економіка громади майже повністю залежить від туризму — близько 90% доходів бюджету прямо чи опосередковано пов'язані з ним. У громаді зареєстровано понад 200 ФОПів та близько 40 юридичних осіб, але частина підприємців, які працюють тут, зареєстровані в інших місцях, тож податки йдуть не до місцевого бюджету. Громада намагається переконати бізнес реєструватися на місці, називаючи це «патріотизмом до своєї громади».

Ворохта не планує копіювати модель Буковеля, попри відстань усього 15 кілометрів. Натомість робить ставку на сімейний відпочинок, природу та спокій. Туристів приваблюють Говерла, урочище Женець, водоспад та австрійські віадуки. Громада також підтримує військових: за роки повномасштабної війни витратила близько 50 мільйонів гривень, а цьогоріч уже спрямувала 14 мільйонів. Військовослужбовці отримують щорічну допомогу 20 тисяч гривень, їхні сім'ї — 10 тисяч, родинам загиблих виплачують 100 тисяч.

Близько 60% бюджету йде на освіту. У Ворохтянському ліцеї навчається близько 600 дітей, у Татарівській гімназії — 150. Ліцей увійшов у пілотний проєкт старшої профільної школи, тож до 1 вересня потрібно облаштувати дев'ять кабінетів і лабораторії. Держава виділила 10 мільйонів гривень на обладнання, решту громада забезпечує з власного бюджету.

Головне завдання Ворохти — розвивати інфраструктуру разом із туристичним потоком, не втрачаючи власної автентичності. Як підсумовує Дземб'юк, усі мріють про завершення війни, а вже після перемоги — про подальший розвиток громади.