Історик Василь Тимків про маніпуляції навколо Волинської трагедії та спільну пам'ять

Івано-Франківський історик Василь Тимків, який понад два десятиліття досліджує український визвольний рух і займається збереженням національної пам'яті, вважає, що напруга між Україною та Польщею під час війни — не випадковість, а результат цілеспрямованої роботи російських спецслужб.

За словами дослідника, Москва використовує принцип «розділяй і володарюй», щоб послабити Україну та позбавити її підтримки Заходу. Антиукраїнська історична риторика, яка лунає з боку деяких польських середовищ, на думку Тимківа, часто живиться агентурним впливом ФСБ, який посилюється саме тоді, коли російські війська зазнають труднощів на фронті.

Окремо історик зупинився на темі Волинської трагедії. Він нагадує, що в роки Другої світової війни ні українці, ні поляки не мали власних держав, а їхні землі були окуповані нацистами. Тоталітарні системи — радянська та німецька — свідомо провокували міжетнічні конфлікти. Тимків описує типову схему: радянські спецгрупи, які називали себе партизанами, нападали на німецькі застави у волинських селах, після чого окупаційна адміністрація озброювала поляків і спрямовувала їх проти українських сіл. Так народжувався кривавий конфлікт, справжніми винуватцями якого були обидві тоталітарні системи.

Історик також наголошує на відмінностях між Галичиною та Волинню: до 1918 року Волинь перебувала у складі Російської імперії, а в міжвоєнний період польська влада проводила там антиукраїнську політику, не допускаючи українських організацій та УГКЦ.

Тимків розвінчує низку поширених міфів. Зокрема, він зазначає, що польська сторона часто перебільшує власні втрати. Як приклад наводить село Пужники на Тернопільщині, де польські дослідники говорять про 86 загиблих цивільних у лютому 1945 року. Проте, за словами історика, ці події не стосуються Волинської трагедії: у той період польські боївки, підтримувані радянською владою, тероризували місцеве населення, і УПА дала їм бій. Більше того, архівні знахідки дослідника Володимира Бірчака свідчать про збіги у списках «загиблих» із переліком поляків, виселених до Польщі у 1949 році.

Спростовує Тимків і міф про те, що УПА займалася лише винищенням поляків. Він посилається на історика Нормана Девіса, за словами якого 90% діячів ОУН та УПА не мали стосунку до подій на Волині. Натомість поляки мали власні добре озброєні формування, зокрема Армію Крайову.

Натомість українців і поляків має об'єднувати спільна історія боротьби. Історик нагадує, що в Івано-Франківську на кладовищі по вулиці Київській є поховання 56 вояків Армії УНР та польських військових, які у 1920 році разом захищали край від більшовицького наступу на Дністрі.

Тимків визнає, що Україна відстає у дослідженні польсько-українських взаємин. Причини — війна, через яку багато істориків зараз на фронті, брак спеціалізованих інституцій та використання політиками застарілих міфів. Він нагадує, що провідник ОУН Андрій Мельник та тисячі оунівців перебували в нацистських концтаборах, а поляки залучалися до німецьких каральних батальйонів, як-от 205-й шуцманшафт-батальйон. Водночас історик зауважує, що в Польщі є чимало об'єктивних дослідників, які чесно оцінюють історію обох народів.

«Той, хто не пам'ятає своєї історії та своїх героїв, не має майбуття», — підсумовує Василь Тимків.