Рік без Ігоря Мартинюка: історія поліцейського, який двічі дивом вижив

У Коломиї вшановують пам’ять майора поліції Ігоря Мартинюка, який загинув рік тому на Донеччині. Його історія — про людину, яка з дитинства мріяла захищати інших і до останнього залишалася вірною цьому покликанню.

Ігор ріс у Прикарпатті, займався боксом, навчався в політехнічному коледжі, а згодом проходив строкову службу в Маріуполі. У 2005 році він вступив до вишу та потрапив у спецпідрозділ міліції, пройшовши жорсткий відбір єдиним зі своєї групи. Його командир Михайло Ковалюк згадує: тоді з восьми претендентів усі нормативи з першого разу склав лише Ігор — одразу було видно, наскільки він умотивований служити.

29 травня 2014 року доля вперше врятувала його. Ігор мав летіти в гелікоптері Мі-8 біля гори Карачун під Слов’янськом, але в останній момент один із бійців наполіг, щоб він поїхав з іншою групою на інший блокпост. За кілька хвилин гелікоптер збили — тоді загинули 12 захисників, серед них шестеро побратимів Ігоря з Івано-Франківського спецпідрозділу.

Мати Ігоря, Роза Мартинюк, досі з болем згадує той день: “Побачила в телевізорі, що сталося. Дзвоню — не відповідає. Минуло пів години, і мій Ігорчик телефонує: “Мамусю, не плач, я живий!” Я вже тоді зрозуміла, яке там пекло”.

Під час повномасштабного вторгнення Ігор служив водієм бронемашини у стрілецькому батальйоні. У квітні минулого року в транспортний засіб влучив ворожий дрон із кумулятивним зарядом: вибух стався в салоні, броню пропекло, усі члени екіпажу дістали поранення. Попри біль, Ігор вивів пошкоджену машину в безпечне місце й під вогнем довіз поранених до дислокації. Після лікування він знову повернувся на фронт.

22 серпня 2025 року Ігор врятував двох маленьких цуценят і зателефонував матері, сказавши, що привезе додому нових друзів. За кілька годин ворожі ракети влучили в логістичний пункт, де він разом із побратимом готував транспорт. Ігор дістав важкі поранення, і дорогою до лікарні його серце зупинилося.

Цуценят, як і просив Ігор, довезли до Коломиї. Їх назвали Крама і Дружок — на честь Краматорська та Дружківки. Дружок тепер живе в мами Ігоря, а Крама — у дружини Мар’яни та сина Назарчика. 1 жовтня 2025 року на фасаді Коломийського ліцею №5 імені Тараса Шевченка відкрили меморіальну дошку на честь Ігоря Мартинюка.