«Він вів мене до життя»: історія полеглого морпіха «Гріна» з Коломиї

У Коломиї згадують земляка — морського піхотинця Михайла Зеленецького на позивний «Грін». Він народився 20 березня 1986 року в німецькому Магдебурзі, а 1988-го родина переїхала до Коломиї, де Михайло закінчив місцевий ліцей №9. З юних років займався боксом у спорткомплексі «Локомотив», здобував призові місця. Пізніше навчався в Коломийському педагогічному інституті на факультеті психології, а далі — у Київському міжнародному університеті, поєднуючи навчання з роботою.

У 2024 році Михайло отримав повістку. Він одразу виявив бажання служити в 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Після базової підготовки прибув на злагодження, де його помітив досвідчений розвідник із позивним «Мєсний», який уже мав бойовий досвід у Кринках.

Побратим згадує: «Грін» не мав військового досвіду, але поводився впевнено — не метушився, чітко слухав і виконував завдання. У травні 2025-го вони разом пішли в перший бойовий вихід на Курщину. Тиждень сиділи в лисячій норі, яку вирили спільно. Під час першого бою, коли у «Мєсного» заклинило зброю, «Грін» прикрив його.

17 червня 2025 року, після тижня безперервних боїв, противник пішов у наступ. Розвідники тримали оборону на спостережних пунктах уздовж лісосмуги. Під час бою «Мєсний» дістав тяжке поранення: уламок пробив груди, проламав ребра, пошкодив легеню. «Грін» наклав оклюзійні наліпки, всю ніч не відходив від пораненого, змінюючи пов'язки кожні 20–30 хвилин. Коли запаси закінчилися, побратими, ризикуючи життям, приносили аптечки з місць недавніх боїв.

Попри те, що до евакуації мала вирушити група з ношами, «Мєсний» вирішив іти пішки — щоб не наражати на небезпеку інших. «Грін» став попереду, поранений поклав руку йому на плече, і так вони подолали три з половиною кілометри посадки. «Якби не Грін, я б її не пройшов. Він був для мене більше, ніж побратим. Він був братом», — розповідає «Мєсний». Близько 23:00 вони дісталися лікарні в Дружківці.

«Грін» передав побратима медикам і повернувся на позиції. За кілька днів, під час ротації, машина, в якій він їхав, потрапила під прямий удар снаряда на дамбі. Михайло загинув.

Для рідних і побратимів «Грін» назавжди залишиться прикладом вірності присязі та морському братерству. Його історія — про те, що справжні герої не зникають, а стають частиною родини, яку народжує війна.