Перший на Прикарпатті ЛГБТ+ центр відзначив рік роботи у Франківську

У невеликому приміщенні в Івано-Франківську вже рік триває життя, яке для багатьох стало порятунком: тут малюють, вивчають англійську, відвідують терапевтичні зустрічі та тренінги з домедичної допомоги. Це перший на Прикарпатті ком’юніті-центр для ЛГБТ+ спільноти, створений громадською організацією «Інсайт».

Координаторка простору Женя Громова розповідає, що рішення відкрити осередок саме у Франківську визрівало давно: у місті не було місця, де ЛГБТ+ люди могли б почуватися в безпеці. Регіон має свої особливості — він доволі релігійний, тож негативне ставлення до спільноти тут відчутне. Втім, організація свідомо пішла на ризик, щоб підтримати людей, які не почуваються вільно.

Перші тижні роботи не обійшлися без інцидентів: на відкриття приходили представники організації «Тризуб». Згодом, взимку, вікна центру почали обклеювати гомофобними наліпками, наносити суперклей, а навесні стіни розмалювали фарбою з балончика. Щоразу команда писала заяви до поліції, відкрите кримінальне провадження, але ясності немає. На камерах — люди в балаклавах, схожі на зовсім молодих хлопців.

Попри провокації, вони спрацювали на користь центру: після публікацій у медіа до «Інсайту» прийшла хвиля нових відвідувачів. «Вони не хотіли, щоб ми збиралися, а вийшло навпаки — зробили нам чудову рекламу», — з усмішкою зауважує Женя.

Сьогодні середній вік відвідувачів — 20–25 років, але на заходах можуть бути і 16-річні, і 40-річні. Багато студентів, працюючих людей, значна частка — внутрішньо переміщені особи. Професії різні: перекладачки, медсестри, дизайнерки, проєктні менеджери, музиканти. Найбільше відгукуються артзаходи — малювання, ліплення, карбування з фольги, адже вони дозволяють відволіктися від напруженого повсякдення. Популярні й лекції з психології, домедичної допомоги, тренінги з асертивності.

Відвідувачі розповідають, що центр став для них безпечним місцем, де можна зняти маску, яку доводилося носити роками. Ді згадує, що зростав в атмосфері гомофобії, а тепер поруч з’являються люди, які не засуджують. Єлизавета, яка приїхала з Дніпра, знайшла тут друзів і навіть відчула покращення ментального стану: «Це моє справжнє місце сили». Надія, яка прийшла на настільні ігри, отримала відчуття, що вона не самотня.

Женя Громова зізнається: головна мета першого року виправдалася на всі сто відсотків — люди знайшли одне одного, друзів, коло спілкування. Вони ходять у гості, разом у кіно чи в гори. А коли вікна знову обклеюють, у спільному чаті завжди є охочі допомогти відмити.

Щодо майбутнього, команда не ставить собі кінцевої мети: це процес, який триває. Мрія проста — щоб колись можна було вийти на вулицю й відкрито говорити про себе без страху.