Колекція гуцульських скарбів: від сорочок XIX століття до прикрас, що відлякують злих духів

Богдан Петричук — дослідник, колекціонер і майстер, який зібрав унікальну колекцію гуцульської старовини. У його хаті в селі Бабин зберігаються не лише вишиті сорочки, а й різьба, кераміка, вироби з металу та шкіри, архів фотографій. Усе почалося понад 20 років тому з двох сорочок — прабабиної та бабиної. Відтоді колекція зросла до близько 300 вишиванок з різних регіонів України: Покуття, Буковини, Поділля, Полісся, Чернігівщини, Полтавщини, Черкащини та Житомирщини.

Особливість збірки Петричука — класичні стародавні сорочки, які самі розповідають свої історії. Він намагається не збирати речі з модними впливами, що з'явилися після 1920-х років, коли у Львові почали видавати журнали зі схемами для вишивки хрестиком і з'явилися якісні французькі нитки. За словами колекціонера, у багатьох селах традиції вишивки змінювалися швидко — наприклад, у Виженці кожні 20 років вишивали зовсім різні сорочки. Натомість у Космачі люди досі зберігають давні узори.

У Бабині для дівчини, яка виходила заміж, батьки мали приготувати 26 вишиванок. Весілля починалося у вівторок: жінки з родини молодої пакували посаг — скриню, ліжники, скатерті, сорочки, сардаки — і несли до молодого. В його хаті речі викладали на жердки по шість сорочок. Це був запас на все життя, адже після весілля жінка народжувала дітей і не мала часу вишивати. Сорочка колись вважалася капіталом — нею могли заплатити за роботу по господарству.

Окрема увага в колекції — прикраси. Петричук показує рідкісну буковинську салбу з нашитих монет, гуцульські згарди з австрійськими талярами та венеційським склом. Є й шелести — прикраси, які носили разом із ґерданом. Найдавніші з них належали жінці Февронії з Брусторів і датуються 1880-ми роками. Також у колекції є видуванці — прикраси з дутого скла, популярні на початку XX століття, та колотічки — горішки в мішечку, які вішали на шию, щоб відлякувати нечисту силу.

Богдан Петричук живе на прадідівській землі вже шосте коліно. Його сини зростають серед старовини і сприймають це як звичну річ. А ще він понад 20 років займається бджільництвом — цю любов успадкував від прадіда. Для нього мед колись був дуже цінним товаром: за літру можна було відпрацювати два дні в майстра, що будував хати. У перерахунку на сучасні гроші це близько 100 доларів. Хоча зараз ціни вже не ті, Петричук продовжує тримати пасіку і каже, що без гудіння бджіл життя для нього зупиняється.