22 березня пам’ять святих 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися

Щороку, 22 березня, Свята Православна Церква вшановує пам’ять 40-а мучеників, що в Севастійському озері були замучені. Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами свят.


В 313 р. святий рівноапостольний цар Константин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким розширювалась свобода віросповідування і християни прирівнювались в правах з язичниками. Але співправитель Константина – Лікіній – готувався до війни проти Константина та, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

В той час, у вірменському місті Севастії, одним з військових начальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока кападокійців, хоробрих воїнів, які стали переможцями в багатьох битвах, всі вони були християнами. Коли воїни відмовились принести жертву язичницьким богам, Агриколай кинув їх у в’язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось в ночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». На наступний ранок воїнів знову привели до Агриколая. На цей раз язичник вдався до лестощів. Він почав вихваляти їх мужність, молодість та силу і знову запропонував їм відректися від Христа і, таким чином, придбати для себе прихильність імператора. Знову почувши відмову, Агриколай наказав закувати воїнів, однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Тоді Агриколай збентежився і наказав відвести воїнів у в’язницю без кайданів.

Через сім днів прибув у Севастію знатний вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше воїнське звання, але й наше життя, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога». Тоді Лісій звелів побити страстотерпців камінням. Але камені летіли мимо цілі. Камінь, який кинув Лісій, попав в обличчя Агриколаю. Мучителі зрозуміли, що святих огороджує якась невидима сила. У в’язниці воїни провели цілу ніч і знову почули втішаючий їх голос: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо приймете вінці нетлінні».

На наступний день суд перед мучителем і допит повторились, воїни ж залишилися незхильні. В той час, якраз, була зима, сильний мороз. Святих воїнів розділи, повели до озера, що знаходилось неподалік від міста, і поставили під вартою на кризі на цілу ніч. Щоб зламати волю мучеників, на березі розтопили баню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся швидше до лазні, але тільки він переступив поріг, як впав мертвим. О третій годині ночі Господь послав утіху мученикам: несподівано стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою.

Вся сторожа спала, не спав лише один воїн на ім’я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився вінець. Аглаій нарахував 39 вінців і зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаій розбудив решту вартових, зкинув з себе одяг і сказав їм: «І я – християнин» – і приєднався до мучеників. Стоячи в воді, він молився: «Господи, Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами».

На ранок з подивом побачили, що мученики живі, а їх вартовий Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм коліна. Під час цієї страшної кари матір наймолодшого з воїнів – Мілітона, переконувала сина не страхатися, а перетерпіти все до кінця. Бо той, хто перетерпить до кінця спасенний буде.
Тіла мучеників положили на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла сина за колісницею. Коли Мілітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на полум’ї, а обвуглені кості кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх.

Через три дні мученики з’явились у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і звеліли йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх. Страдницький подвиг святих мучеників Севастійських в ці дні Великого посту є для християн усіх часів гарним прикладом, як треба любити Господа і слідувати за Христом.

Мученик Урпасіан
Святий мученик Урпасіан постраждав в місті Нікомидії. Імператор Максиміан Галерій (305 – 311) жорстоко переслідував християн, які служили в його війську і при дворі. Деякі малодушні коливалися і починали поклонятися язичницьким богам, а сильні духом перебували твердими до кінця. Так, сановник Урпасіан кинув до ніг правителя свої плащ і пояс і сказав: “Відтепер я – воїн Царя Небесного, Господа Ісуса Христа. Візьми назад дані мені знаки відмінності”. Максиміан наказав прив’язати Урпасіана до дерева і бити його воловими жилами. Потім святого прив’язали до верхньої решітці залізної клітки, а внизу розпалили багаття. Святий Урпасіан з невтомній молитвою до Господа переніс нестерпні страждання. Славний мученик був спалений заживо, а прах його кинуто в море – страшний він був своїм мучителям, так і не зумів зламати його дух.
Святий Кесарій, брат святителя Григорія Богослова
Святий Кесарій, брат святого Григорія Богослова, жив довгий час при дворі імператора Констанція (337 – 361), був його другом і головним придворним лікарем. В 368 році під час землетрусу в Нікеї він дивом залишився живий і був витягнутий з-під руїн. Святий всім серцем зрозумів, як Господь зберігає Своїх рабів і без волі Його жодна волосина не впаде з голови людини. Святий Кесарій залишив світ і цілком віддав себе на служіння Богу.

Пам’ять 40 мучеників відноситься до найшанованіших свят. У день їх пам’яті полегшується строгість Великого посту. 22 березня на службі в храмах жінки моляться за повернення додому чоловіків із далеких доріг.

У цей день малюки, підлітки та дівки веснянками зустрічали птахів, що саме на Сорок святих з вирію. Пернаті закликали, запитуючи про долю майбутнього врожаю, та прохали принести лагідне та тепле літечко.

pic

Добрі господині цього дня виготовляли ритуальне печиво. В різних регіонах України його іменували по-різному, але здебільшого це були назви птахів — «сороки», «жайворонки», «буслики», «птички», «пташки». У різних регіонах печивом розпоряджалися по-різному: в одних випадках його виносили в сад й підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи високо над головою «пташок», вилазили на ворота або клуню й декламували, збиралися за селом на горбах, співали веснянок і при цьому перегукувалися.Також роздавали булочки-птахи дітям, щоб у господарстві свійська птиця здорова була. Малюки з “пташками” бігали по селу, тримаючи в руках нанизані на палички «жайворонки» й «сороки», танцювали й закликали весну, птахів з вирію.

pic

У цей день казали: «Нині сорока — іменинниця». Сорока, якщо не турбувати її та не руйнувати гнізда, виступає своєрідним оберегом дому, біля якого живе. Етимологічно слово «сорока» пов’язане зі словом «сорок», отже, народ вважає, що сорока охрещена на день сорока святих.

На Сорок святих у давнину кожна господиня, окрім ритуального печива, мала ще пекти пироги або пампушки: пекли сорок пампушок або пирогів з капустою або квасолею. У деяких місцях замість печива готували вареники з маком, також сорок штук — за чисельністю мучеників. Вареники нерідко нанизували на паличку. У цей день дівчата варили сорок вареників і частували хлопців, щоб мороз любистку не побив — найшанованіше дівчатами зілля. Відваром із цієї рослини миють волосся — аромат причаровує хлопців. Школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку. Цього дня у церкві баби запалювали 40 свічок і били 40 поклонів.

Якщо було тепло, цього дня сіяли горох, вірячи, що на кожній стеблині виросте по сорок стручків, а в кожному з них – по сорок горошин. Розсівали по городу мак, сподіваючись на врожай у сорок разів більший за посіяне. Щоб підтримати ці надії, на Сорок святих варили горохову юшку, робили горохвяники, пекли пиріжки з горохом, готували вареники з маком.

Хоч цей день і вважався провісником весни, але селяни вірили, що попереду можуть ще бути сорок приморозків і Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути. У цей день рахували лисих чоловіків у селі: скільки нарахують, стільки днів ще буде мороз.

22 березня спостерігали за погодою і прогнозували майбутнє:

Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.

Дружно тане сніг – до активної повені й буйних трав.

Якщо в цей день тепло, стільки ж днів утримається гожа погода, якщо навпаки – бути морозу 40 днів.

Якщо на Сорок святих буде мороз, і сніг розтане від сонця, то буде врожай на кавуни, а якщо морозу не буде, сніг розтане від туману, то кавунів не буде.

Яка погода на Сорок святих, така буде й у Петрівку.

Якщо на Сорок святих сонце в колах, то влітку буде відмінний урожай.

Сороки і галки прилітають в цей день – до тепла.

22 березня синиця заспівала – тепло ворожить.

«На Сорок святих погода — на гречку буде врода».

«Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима вже з сили вибивається».

Якщо на Сорок святих опади і мало сонця – не буде весняної повені, влітку не очікується тривалих зливневих дощів, а осінь видасться сухою та погідною.

Джерело

   

Залишити коментар

Кометарі