Чому японці майже не застосовують вогнепальну зброю

Японія має один з найнижчих у світі показників злочинності з застосуванням вогнепальної зброї. У 2014 році від пострілів тут загинуло лише шестеро людей – порівняно з 33 599 смертями у США. Чому так?

Якщо ви хочете стати власником вогнепальної зброї в Японії, вам не обійтись без терпіння та наполегливості. Доведеться відвідати одноденний тренінг, написати письмовий іспит і пройти випробування на полігоні з успішністю 95% чи більше. Крім того, потрібно принести довідки від психіатра та нарколога й довести, що у вас ніколи не було проблем з законом. Поліція перевіряє, чи не помічено за вами зв’язків з терористичними угрупуваннями, звертаючи увагу на ваших родичів і навіть колег по роботі. Нарешті, поліція має безумовне й необмежене право не лише відмовити вам у ліцензії, а й проводити обшуки і конфіскацію зброї опісля. Джерело vk.com

І це ще не все. Пістолети все одно повністю заборонені. Дозволені лише дробовики і пневматичні рушниці. Закон також обмежує кількість збройних крамниць. У більшості з 47 японських префектур дозволено мати не більше трьох таких крамниць, і свіжі набої там можна придбати лише в обмін на використані, придбані минулого разу.

Поліцію слід повідомити, де саме ви зберігатимете рушницю та набої – а зберігати їх необхідно окремо від інших речей, під замком. Раз на рік поліція проводить інспекцію зброї у приватному володінні. Ліцензія ж чинна лише три роки, після чого вам треба знову йти на тренінг і складати іспити.

Напевно, це пояснює, чому масові розстріли в Японії відбуваються вкрай рідко. Якщо десь і гине багато людей, убивця частіше за все орудує холодною зброєю. Чинний закон про контроль над зброєю був запроваджений у 1958 році, але таке ставлення до вогнепальної зброї насправді складалося століттями.

“Відколи у Японії з’явилася вогнепальна зброя, тут завжди були суворі закони щодо її використання”, – каже Ієн Овертон, виконавчий директор організації Action on Armed Violence і автор книжки Gun Baby Gun (“Зброя, дитинко, зброя”).

“Саме тут уперше в світі постали закони про контроль над зброєю. Гадаю, це призвело до переконаності в тому, що пістолетам не місце у громадянському суспільстві”. Ще у 1685 р. громадян винагороджували за відмову від вогнепальної зброї – за словами пана Овертона, це, “можливо, найперша з відомих програм викупу зброї в населення”.

Як наслідок, в Японії надзвичайно мало вогнепальної зброї – 0,6 одиниць на 100 людей (за даними опитування Small Arms Survey, 2007 р.), порівняно з 6,2 в Англії та Уельсі і 88,8 у США.

“Якщо у населення є вогнепальна зброя, то автоматично буде й насильство, – каже пан Овертон, – але справа у кількості. Зброї мало – значить, рівень насильства майже неодмінно буде низьким”. Працівники японської поліції рідко стріляють, приділяючи набагато більше уваги бойовим мистецтвам – очікується, що всі вони за час служби зароблять чорний пояс у дзюдо. Вони приділяються більше часу кендо (фехтуванню на бамбукових мечах), аніж вправлянню у стрільбі.

“Насильство не зупинити насильством – навпаки, потрібно зняти напругу. У 2015 р. по всій Японії поліцейські зробили лише 6 вистрілів, – каже журналіст Ентоні Берто. – Їхня головна зброя – це спеціальні килимки; по суті, вони загортають збуреного чи п’яного порушника у рулон і доправляють у дільницю, де він поступово заспокоюється”.

Пан Овертон протиставляє це американській моделі, в якій поліція традиційно “мілітаризована”. “Якщо поліцейські хапаються за пістолета за перших ознак правопорушення, це призводить до такої собі гонки озброєнь між поліцією та злочинцями”, – каже він.

Щоб зрозуміти, наскільки японці засуджують недоречне використання зброї, згадаймо офіцера японської поліції, який вчинив самогубство і був посмертно звинувачений у кримінальному злочині. Він застрелив себе при виконанні обов’язків, адже наприкінці кожної зміни поліцейські лишають зброю у дільниці й ніколи не носять її з собою у вільний час.
Так само обережно ставляться до вогнепальної зброї і в Самообороні – збройних силах Японії.

Журналіст Джейк Едельштейн одного разу потрапив на навчання стрільбі, яке завершилось спільним збиранням гільз. Коли однієї не вистачило, всі дуже стривожились. “Військові не могли відзвітувати за одну гільзу – вона закотилася за мішень, – пригадує він. – Поки ту гільзу не знайшли, нікого з навчання не відпустили”.

В Японії немає незгідних, які б вимагали пом’якшити контроль над зброєю, каже пан Берто. “Головним чином, це пов’язано з загальним настроєм пацифізму, що закріпився тут після Другої світової: війна була жахливою, тож ми не можемо допустити, щоб цей жах повторився”, – пояснює він.

Є невелика кількість японців, яким видано багаторічний дозвіл на користування рушницями – але після їхньої смерті спадкоємці мусять здати рушниці державним органам

“Люди очікують, що мир ніколи не буде порушено. За таких переконань, вони не відчувають потреби озброюватись чи володіти якимись предметами, що можуть порушити мир”. Відповідно, коли уряд робив спроби збільшити роль японських збройних сил у міжнародних миротворчих операціях, це викликало тривогу у певних колах.

“Це невідома територія, – пояснює професор політології Койчі Накано. – Що як урядовці почнуть виправдовувати епізодичну загибель військових, а може, навіть прославляти існування зброї?”

На думку Ієна Овертона, неприйняття вогнепальної зброї, що доходить “майже до табу”, свідчить про те, що Японія “робить кроки до досконалості”. Втім, він зауважує, що Ісландії теж вдалося досягти дуже низького рівня злочинності з застосуванням вогнепальної зброї, попри те, що кількість її одиниць у приватному володінні там значно більша.

Генрієтта Мур з Інституту всесвітнього процвітання при Університетському коледжі Лондона аплодує японцям за те, що вони не вважають право на володіння зброєю “громадянською свободою”, і не погоджується, що зброя “необхідна для захисту своєї власності від інших людей”.

Найбільше труднощів суворі закони створюють для якудза – японської організованої злочинності. За останні 15 років кількість злочинів із застосуванням вогнепальної зброї стрімко зменшилась; ті ж, хто хоче й далі користуватися пістолетами, мусять проявляти неабияку винахідливість, щоб нелегально ввозити їх до країни.

“Наприклад, злочинці ховають пістолети у заморожених тушках тунця, – розповідає офіцер поліції у відставці Тагей Оґава. – Та ми навчилися розпізнавати приховані футляри для зброї”.

   

Залишити коментар

Кометарі