До дня народження Т.Г.Шевченка

Постать Великого Кобзаря займає унікальне місце в національній пам’яті українського народу. Вона є символом єднання нації, її духовного відродження, вікової боротьби за свободу та справедливість. Творчість Тараса Шевченко – це яскрава історико-культурна скарбниця, яка поєднує всіх українців. Прости нам, Шевченку, одвічну покору Занедбану землю, загублений світ. Навчи нас, Тарасе, боротися з горем І з гідністю сповнити Твій заповіт. Прости нам, Шевченку, безчестя й лукавість, Розриті могили, розбиті хрести. Навчи нас, Тарасе, прощати ненависть, Світильник єднання в серцях засвіти. Прости нам, Шевченку, велику провину, Неславу і розбрат зрадливих синів. Навчи нас, Тарасе, любить Україну, Як ти її, Батьку, любити умів. Т. Барбелюк Відкрите серце співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. У книжці, що ім’я їй «Кобзар», клекоче ціле море народного горя. У ній – поклик до свободи, мудрий роздум й ніжне оспівування краси України. 203-я весна минає від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Богом було призначено йому врятувати Україну від загибелі. Він говорив до свого народу просто, поетично. За невсипущу працю і змагання, за ту велику любов до неньки-України, за ті сльози й терпіння, за злидні і муки, які витерпів, – звеличмо його у нашій пам’яті та в наших серцях. Думаймо про Шевченка, живімо ним, продовжуймо його безсмертя в собі та наших дітях.

Свою Україну любіть. Любіть її…Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. («Чи ми ще зійдемося знову?..»)

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!

Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!

Зажурилась Україна — така її доля («Тарасова ніч»)

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

Здається — кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна… «І виріс я на чужині…»;

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько! «Тарасова ніч»;

Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла. «Гайдамаки»;

Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають. «І мертвим, і живим…»;

Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте. «Згадайте, братія моя…»;

Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають, що не в Украйні буду жить, людей і Господа любить.  «В неволі тяжко, хоча й волі…»;

Я всю мізерію оддав моїй Україні-небозі… «Буває, в неволі іноді згадаю…»;

   

Залишити коментар

Кометарі