«Росіано» по-українськи, або з якого кінця гниє риба

1410234
  *****  

Минулого тижня ми досхочу насміялись над Дмитром Мєдвєдєвим, який запропонував перейменувати каву «американо» в «росіано». Доведений до гротеску шовінізм – не рідкість для сучасної Росії. То Юрій Лоза Rolling Stones розкритикує, то у Держдумі ініціюють бойкот швейцарським годинникам і заборону на навчання дітей за кордоном. Однак це зовсім не епідемія божевілля, а звичайне пристосуванство. І в Україні, попри всі відмінності, ситуація не набагато краща повідомляє news24.

Від «сакрального Криму» до «росіано»

Хоч би що казали кулінари, риба завжди гниє з голови – принаймні якщо йдеться про держави. Саме на вищих щаблях влади зосереджені основні важелі управління країною і саме там задаються загальні правила гри. І що жорсткіший політичний режим, то ретельніше суспільство мусить слідувати цим правилам. Найбільше пристосуванство поширюється за авторитаризму та тоталітаризму, коли лояльність режиму є єдиною запорукою успіху чи просто виживання. Саме тому північні корейці так гірко плачуть на похоронах своїх осоружних вождів – за брак емоцій можуть запросто посадити.

Росії, звісно, далеко до Північної Кореї, але процеси відбуваються цілком аналогічні. Відколи Кремль звернувся до антизахідної шовіністичної риторики, її почали активно засвоювати всі, кому треба засвідчити особисту лояльність Володимиру Путіну. Частина російського істеблішменту справді сповідує нову ідеологію, частина – вимушено пристосовується (одні – зі страху, інші – прокладаючи собі шлях «нагору»). Кремль лише задав напрям – і ціла плеяда публічних діячів кинулася наввипередки виблискувати «креативом».

З точки зору пристосуванства абсурдні ініціативи зовсім не шкодять – навпаки, їх швидше помітять, оцінивши ентузіазм автора. Що вразливіше становище суб’єкта, то гучніше він волає про свою лояльність. Дуже показовою є ситуація у ЛНР та ДНР, чиє керівництво є на 100% залежним від Кремля і тому намагається бути більшими «ватніками», ніж це можна уявити. Перейменувати ресторан «МакДональдс» додумалися в Донецьку, а не у Москві. Важко уявити, щоб у Петербурзі молодь виганяли на вулицю грати на ложках «Калінку-малінку», як це зробили в Луганську. Та й у Криму, який з легкої руки Путіна став «сакральною колискою православ’я», найактивніше кують «скрєпи» ті, хто зобов’язаний Путіну всім – наприклад, Наталія Поклонська.

Відповідним чином змінюється і структура влади. Авторитаризм у Кремлі стимулює згортання демократії і на всіх нижчих щаблях. Державна система, тяжіючи до однорідності, методично знищує осередки свободи в усіх сферах: науці, релігії, бізнесі тощо. Все це вже було у Радянському Союзі, коли об’єм доступної свободи змінювався залежно від того, наскільки туго затягував гайки черговий генсек.

Гниття по-українськи

За таким же принципом формується й українська (та будь-яка інша) суспільна дійсність. Картаючи українців за те, що вони не поспішають «жити по-новому», ми нерідко посилаємось на тяжку радянську спадщину, «совковість» мислення та інші травми. Але коріння зла цілком банальне: суспільство грає по тих правилах, які практикують у високих київських кабінетах. Вертикаль влади не може існувати, якщо на різних її щаблях практикуються відмінні принципи. Власне, саме через це чимало ентузіастів-реформаторів, поткнувшись у владу після Майдану, не змогли нічого вдіяти і пішли геть.

Посадовці нижчих щаблів запозичують моделі поведінки «нагорі», а разом з ними – і решта українців. За підрахунками експертів, близько 40% української економіки перебуває в тіні. Але як змусити підприємців легалізуватися і сплачувати податки, якщо значна частка високопосадовців декларує величезні статки сумнівного походження? Чого вимагати від пересічних громадян, якщо родина генпрокурора (!) може записати 8 квартир у Києві на самотню пенсіонерку зі села? Тут ідеться не про обурливе лицемірство – українці махлюють не з почуття образи, а тому, що сприймають такі правила гри за актуальні.

У цьому сенсі між владою та суспільством існує мовчазний консенсус. Якщо уряд махлює з прожитковим мінімумом, то і «маленькі українці» махлюватимуть з документами на субсидію, «скручуватимуть» лічильники й ухилятимуться від сплати податків. Якщо президент може створити під свого кума ціле міністерство, а сина зробити нардепом, чому б міському голові не набрати своїх приятелів хоча б у заступники? Москва спускає росіянам запит на шовінізм, а Київ сигналізує українцям, щоб не поспішали «жити по-новому». Суспільства пристосовуються, і зрештою в Росії формується авторитаризм, а Україна і далі симулює реформи.

Утім, наша ситуація має принципову відмінність. Попри всі негаразди, Україна лишається відносно демократичною країною, тому суспільство має більше можливостей для непокори правилам, які спускають «згори». Українці навіть можуть обирати тих, хто хоча б на словах сповідує інші принципи, а також тиснути на владу, створюючи запит на зміни. Якщо росіяни опинилися сам-на-сам із Кремлем, то на Київ тиснуть ще й західні союзники. Тому гниттю, що почалося з голови, в Україні протистоїть зворотній процес ревіталізації. Але коли позитивна тенденція стане домінуючою – не знає ніхто.

Джерело

 

Залишити коментар

Кометарі