Кіт на ім’я Брексіт. Чому Велика Британія не тікає з ЄС і над чим варто подумати Україні

ya
  *****  

Розумом Велику Британію не збагнути: після того, як бодай і невеличкою, але все ж більшістю голосів британці проголосували за вихід з Євросоюза, вони ж раптом почали виявляти явне небажання з нього виходити. У той час, як уряд Терези Мей визначив термін для подання заяви про вихід – парламент країни через суд отримав право це рішення заблокувати.

Ззовні здається, що поведінка Великобританії нагадує поведінку кота біля двері: він вимагає відчинити йому та випустити, але щойно двері відчиняться – сідає на порозі й глибоко замислюється про щось важливе, всім своїм виглядом даючи розуміти, що виходити він, взагалі-то, нікуди й не збирався. Але щойно двері знову зачиняться – і знов починається обурене нявкотіння та активне дряпання…

Схоже, що багато жителів Сполученого Королівства, які проголосували за вихід їх країни з ЄС, насправдізовсім не хотіли перемагати та виходити – вони просто бажали, аби “двері” були завжди відчиненими й можна було б вести торги з непоступливими брюсельськими євробюрократами, видряпуючи собі переваги та погрожуючи отим виходом.

А парламент не спитали?

Втім, до числа тих британців нова глава британського уряду Тереза Мей точно не належить – вона налаштована вельми рішуче. Принаймні, пані прем‘єрка Її Величності встигла визначити чіткий план: щонайпізніше, наприкінці березня наступного року заява Великої Британії про вихід з Євросоюзу має лягти на стіл президента Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, після чого протягом двох років вестимутись переговори про процес цього виходу. Проте, британський парламент раптом почув себе ображеним і навіть подав позов до суду, вимагаючи, аби будь-які подібні дії мали спочатку бути схваленими законодавцями.

Лондонський суд виніс свого вердикта на користь парламентарів. Вирок такий: без ухвали парламенту уряд не має права подавати заяву про вихід з ЄС. Природно, що сама Тереза Мей прилюдно назвала це рішення “розчаровуючим” і навіть вирішила з ним не погодитись – Кабінет міністрів подав апеляцію до Вищого суду Великобританії. Її аргументація: більшість британців проголосувала на референдумі 23 червня за вихід – отже, слід підкоритися їх волі, про що тут сперечатися?

Насправді ж, корінь конфлікту полягає саме в тому, що Нижня палата британського парламенту, Палата громад (а саме вона є більш дієвою, більш впливовою в британській політиці, до того ж, на відміну від Палати лордів, саме вона обирається загальними виборами), буквально переповнена супротивниками брексіту, які прагнуть за будь-яку ціну як не переглянути результат референдума, то принаймні максимально – бодай на десятиріччя – затягнути процес вихода країни з ЄС. Тереза Мей послідовно відмовлялась виносити питання про термін виходу на обговорення парламенту – але тепер, як вона програє свою апеляцію, вона буде змушена це зробити. В цьому випадку Брексіт й насправді може затягнутися, як той казав, “до бабина весілля”.

“Дехто любить гарячіше”


Тереза Мей

Цікаво, що як прибічники, так і супротивники Брексіту з числа британських політиків не пов‘язують це питання з своєю партійною належністю. І ті, й інші можуть бути хоч консерваторами, хоч лейбористами, а хоч лібералами (щоправда, серед останніх супротивників виходу з ЄС все ж таки значно менше). Нині ж, коли уряд зробив спробу взяти виконання цього рішення виключно в свої руки – його діями обурились усі. Колишній шеф опозиційної партії лейбористів Ед Міллібенд заявив: “Ніхто не вповноважував Терезу Мей на таємні переговори” – маючи на увазі не тільки її рішення про дату подання заяви на вихід, а й її зазіхання на одноосібну “побудову” цього виходу.

У свою чергу, депутати-консерватори також наполягають на тому, що вони називають “м‘яким” виходом – хоча, відверто сказати, їх пропозицію слід, скоріш, назвати “перманентним виходом”. На їх думку, так званий “жорсткий” вихід означатиме повну втрату для Великої Британії внутрішнього ринку Євросоюзу. Знадобилося б переукладати величезну кількість контрактів та враховувати гігантські додаткові витрати. З іншого боку, довелось би робити жорсткішим законодавстов про європейських іноземців, які живуть та працюють в Великій Британії, і змирятися з тим, що щодо підданих Її Величності, які живуть та працюють в Європі, також припинило б свою дію загальноєвропейське закогодавство. А от, якщо виходити “вічно” – то можна нічого не міняти та демонструвати свою “котячу” впертість, вічно сидючи на порозі й нічого від того не втрачаючи…

Летять “качки”

Британські газети також знову зчинили з цього приводу найсправжнішу баталію, випереджаючи одна іншу у видобуванні “чорних звісток”. У той самий час, як Times застерігає від можливості економічного колапсу Великобританії через Брексіт, Financial Times повідомляє про вихід з країни першого великого банку – російського “Внешторгбанку”. Втім, останнє повідомлення виявилось “качкою”, проте змусило багатьох схвилюватися.

Апокаліптичні сценарії Брексіту розмножаються миттєво – навіть, якщо незрозуміло, наскільки вони реальні. Та ж Times, посилаючись на якесь “внутрішнє дослідження” уряду, повідомляє, що протягом найближчих 15 років економіка Великої Британії “схудне” майже на 10 відсотків – що, за даними Мінфіну, відповідає скороченню податків на 66 млрд фунтів (десь 73 млрд євро) на рік.

Наскільки гострими є всі ці “пост-референдумні” дебати, демонструє й помилка, якої припустилася Financial Times: газета повідомила, що ВТБ переносить свою європейську штаб-квартиру з Лондону, але ж та штаб-квартира знаходиться взагалі-то у Відні. Збирались, проте, переносити її до Франкфурту-на-Майні, але до Лондона це вже точно жодного стосунку не має.

Насправді ж, жоден банк ще не повідомляв про те, що покидає Британські острови – щоправда, це не означає, що це зовсім не планується. Як банки, так і великі міжнародні концерни, які тримають свої європейські штаб-квартири у Великій Британії, просто вичікують: якщо Брексіт все ж таки здійсниться – вони підуть, бо ці штаб-квартири, зрештою, є європейськими й тримати їх поза межами ЄС нема жодного сенсу. А от, якщо вихід Британії з ЄС затягнеться – то й іти нікуди не треба.

Єврооптимізм за межами ЄС

На тлі всієї цієї, вельми масштабної, історії слід зазначити, що на сьогоднішній день не самі лише британці воліли б, якщо не вийти з ЄС, то бодай послабити центрострімкі тенденції всередині Євросоюзу – інакше кажучи, призупинити або взагалі припинити перетворення ЄС в якусь таку “наддержаву” з централізованим управлінням. Замість цього ж – ввести в дію своєрідний “Євросоюз-лайт”, де країни-члени отримали б назад значну частку своїх державних прерогатив, яких вони делегували Брюселю при вступі. За це виступають Голландія та Італія, Бельгія та країни так званої “Вишеградської четвірки” – Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина.

Саме тому європейці особливо здивовані навіть не “єврооптимізмом”, а справжнісіньким “євроентузіазмом”, якого проявляють жителі країн поза межами Євросоюзу, країн, які хотіли б до нього вступити. У першу чергу – Сербії, Молдови та України, де, за даними статистичних опитів, ідею вступу до ЄС все ще підтримує більшість.

Втім, і у цьому випадку, схоже, прагнення вступити в Євросоюз повільно, але вірно набуває рис “котячої психології”: вступу – так, але коли саме – це питання інше. Нам і на порозі непогано – аби б двері залишалися відчиненими…

Джерело

 

Залишити коментар

Кометарі