“Я кожного дня жебракую, випрошуючи для бійців речі, а коли побачив декларації – мене накрило,” – волонтер Доник

280124_1
  *****  

«Ось я особисто, другий день, як хворий. Точніше, як побитий і тому хворий. Я не мав жодних ілюзій з приводу нашого політичного і чиновницького бомонду. Але, все одно, то, що вилізло, якось вже зовсім за гранню. Ось особисто я третій рік перебуваю в стані стресу. Не тому, що мало сплю, багато їжджу і намагаюся вирішувати багато питань, а тому, що третій рік я практично щодня змушений робити те, що ненавиджу. Я прошу. Я практично щодня жебракую. Здавалося б, можна звикнути за два роки, але ні. Кожен раз, коли я додаю реквізити, я відчуваю дике відчуття сорому і незручності», – розповів Доник.

Він зазначив, що досить багато людей готові допомогти, хто чим може. Багато з цих людей до сих пір ображаються, що далеко постфактум дізнавалися про минулу операції, про лікарню, лікуванні після контузії, про багато речей, в яких вони могли б і були раді допомогти.

«Так вийшло, що через ті ж комплекси, виховання, я звик справлятися з особистими проблемами сам. Я не люблю просити. Я ненавиджу просити. Більш того, я погано вмію приймати допомогу і дякувати за неї. Мені соромно і ніяково через це, але я змушений два з гаком роки наступати собі на горло кожен день. Тому, що у мене просто не було іншого виходу з тієї ситуації, в якій опинився я, в країні, яка також виявилася в цій ситуації. І зараз я буду наступати собі на горло і ненавидячи себе, розсилати реквізити і просити, хто, що може для армії», – зазначив волонтер.

«За два з гаком роки мене часто до сліз зворушували люди, що допомагають армії. Це були різні люди і різні обставини. Це і регулярні платежі, автоматично налаштовані відрахування з зарплат і пенсій. І дитячі гроші. І гроші, відкладені старими на похорон. І гроші людей з окупованих територій. Навіть з Росії. Гроші людей, які стали біженцями. Про це можна розповідати цілодобово. І ось зараз ці ось декларації. Я не знаю, чому саме зараз мене так це різонуло. Боляче різонуло. Напевно, тому, що я все таки, десь в глибині душі сподівався, що зараз все хоч якось, хоч у чомусь зміниться, думав все ж жертвують чимось для бійців. Ну, як ті люди про пожертвування яких можна говорити цілодобово», – написав Доник.

«Ось я прокинувся сьогодні і знаю, що за тиждень мені потрібно кров з зубів десь знайти гроші, щоб закрити найбільш кричуще. Це мотор для вбитого галоппера в 93, який нарешті знайшли в хорошому стані. 1200 умовних одиниць. Це 6 генераторів, два з яких дизельні від 5 КВт. Це повністю підготувати до зими екіпажі «шилок». Хоча ні, це можна перенести на наступний тиждень. Це утеплити спостережні пункти і Буар. Це термобілизна в Пісочницю і Кримське. Біноклі для піхоти туди ж. Це світильники і обшивку стін для ЗКП 128 бригади. Це фольгований спінений поліетилен для бліндажів на самому передку для 93 і 128. Медикаменти. Конвертор. Перетворювачі напруги для САУшок. Шапки для піхоти 93. Піна монтажна. Так. Багато монтажної піни. Виявляється, це найкрутіше утеплює, ліквідуючи щілини. Папір А4. Тому, що з кожним днем все більше паперів. І навіть, якщо від тебе до бойовиків 300-500 метрів, то на папері все одно потрібно писати. Інакше не буде нічого. Навіть їжі. А потім, знову, у мене думки повертаються до цих е-декларацій, до мільйонів, десятків мільйонів доларів готівкою. У людей, які їх явно не заробили. Такі гроші не можна заробити – можна тільки вкрасти», – каже Доник.

Волонтер підкреслює – а як же обов’язкові платежі в «Приваті» по 20, 30 гривень з пенсій, з дитячих нарахувань, з зарплат.

«Я коли-небудь, ну потім, зберуся, навчуся і прокляну їх усіх. Складу список і прокляну. Я знаю, що я зможу. Я здатний. А зараз мені знову потрібно наступити собі на горло і просити. І це у стократ важче робити після цього декларування. Вже вибачте за соплі. Накрило», – резюмував Доник.

Джерело: УкрМедіа

 

Залишити коментар

Кометарі