Як Україні використати вибуховий характер Мотороли

69511_w_700
  *****  

Отже, один із найбільш відомих бойовиків перейшов у категорію, про яку говорять у минулому часі. Але, враховуючи популярність уродженця РФ на прізвисько Моторола, політичні й інформаційні операції навколо “пам’яті” цієї людини тільки починаються. Бойовики і Москва запускають тезу про причетність України до ліквідації терориста. Єдиної позиції Києва з цього приводу немає. Це погано: маючи погоджену позицію, можна вибудовувати стратегію комунікації. І, в даному випадку, вона може привести до успіху незалежно від тез. Пропоную розібратися разом.

Якщо щось відбувається — шукай, кому це вигідно

Останні декілька тижнів істотно скоректували тональність розмов щодо реалізації Мінських угод. Ще у вересні місяці західні “союзники” України чи не називали дати, до яких країна має змінити Конституцію та надати згоду на вибори в так званих ЛНР і ДНР. Сьогодні, на тлі кризи у стосунках із Росією, риторика змінилася. Говорити про повну перемогу української дипломатії не доводиться. Швидше йдеться про вдалий збіг обставин і однієї (на жаль, лише однієї) надзвичайно успішної політичної комбінації. Детальніше давав аналіз цих тем буквально днями. Тому зайвий раз повторюватися не бачу сенсу.

Зупинюся на іншому — роботі РФ у справі Мотороли. Сьогодні Київ може змінити характер і тематику обговорення реалізації Мінських угод. Тягнути час, приймати кроки у зміні формату й навіть планувати вихід із переговорів — ЄС і США не особливо заперечуватимуть, якщо з’явиться новий, логічний і пропрацьований план. Росію на цьому етапі не сприймають як сторону, що здатна виконувати прийняті на себе зобов’язання.

У цій ситуації у Кремля є принаймні три завдання “на українському театрі”:

1. Не допустити об’єднання питань Криму і Донбасу в один кейс (що вже намагається робити Україна, судячи з сьогоднішніх заяв Порошенка).

2. Дискредитувати українську сторону і продемонструвати, що Київ так само не можна назвати адекватним партнером із переговорів.
3. По можливості допомогти у розвитку внутрішньополітичної кризи в Україні, загострення якої більш ніж ймовірно наприкінці осені — початку зими.

І тут стається вибух, який відносить у світ інший товариша Арсенія Сергійовича Павлова, уродженця м. Ухта Комі АССР Російської Федерації. Чи вигідно це Україні на цьому етапі?

Відповідь складна. З одного боку, чоловік був як більмо на оці. З іншого, враховуючи дипломатичні ігри, нехай би походив по цьому світу ще трохи — країні треба було ще подемонструвати миролюбність.

А ось для РФ смерть Мотороли — як подарунок від Діда Мороза. І це відразу стало ясно з “одкровень керівників ДНР”. Перша інформація — нібито, українська ДРГ спрацювала. Потім заговорили про замовників, виконавців (що звичніше для бандитських розборок), але врешті-решт знову заспівали пісню “укры Моторолу замочили”. Російські ЗМІ підхопили, заявивши, що інцидент — краща демонстрація готовності Києва до мирного врегулювання.

Але далі справа не пішла. Труп Мотороли розраховують використати як хороші консерви — дістати в потрібний момент. Уже створена “слідча група” з кращих фахівців ДНР (із залученням російської допомоги, природно). Вона демонструє нейтральність та обіцяє представити публіці результати на спеціальному брифінгу. Ну, дійсно, калька з міжнародної слідчої групи з МН-17.

І ці консерви у вигляді брифінгу Росія має намір використати в найзручніший для неї момент. В якості додаткового аргументу, здатного гойднути чашу вагів на переговорах. Але не тепер — наразі з Кремлем серйозно не говорять.

Другий напрям — внутрішній. І теж пов’язаний із Донбасом. Пам’ятаєте одкровення Надії усієї України, яка Савченко? Зокрема про те, що серед бойовиків “70% шкодують, що взяли в руки зброю”. Основна теза проти амністії — живі одіозні особи. Але їх стає все менше. І незабаром Надія та її партайгеноссе можуть заявити, що, нібито, “найстрашніших злочинців немає — амністія можлива”. Причому заявити на тлі чергового раунду переговорів із Мінська, розбиваючи офіційну позицію Києва “ніякої амністії до пакету безпеки”.

Це вигідно Кремлю. Компроміс вигідний усередині країни партайгеноссе Надії для розгойдування ситуації та вимог “нової ВР сьогодні і тепер”.

Як це використати Україні

Маємо позитивну для України новину і, на жаль, можливість старту з її допомогою небезпечних для країни процесів. Щоб не допустити такого, потрібна власна стратегія поведінки, власна, якщо хочете, інформаційна операція. Вибір невеликий: варто вирішити “ми його відправили до прабатьків або не ми”. А далі твердо дотримуватися своєї позиції із певними корективами.

Варіант 1. Україна говорить: “Ми поставили хреста на яскравій і полум’яній історії Мотороли”

У такому разі варто бути послідовним і згадати усіх “видатних командирів ополчення”, що відійшли у світ інакший. Список досить переконливий. Тим паче, що в смерті “соратників” терористи незмінно звинувачували українські ДРГ.

Але просто погоджуватися мало. Тут краще підійде досвід Ізраїлю. Що станеться з терористами, що убили громадян цієї країни? Правильно, їх знайдуть і, що дуже ймовірно, теж уб’ють. Таким чином Україна цілком може заявити, що їй цікава доля керівників терористичних організацій на окупованій частині своєї країни. І коли ті “набирають за сукупністю” переконливий список злочинів, вони вирушають на той світ.

При цьому вибачитися перед своїми громадянами. Мовляв, у 2014 і 2015-му спецслужби тільки відновлювали тонус після влади Януковича. А зараз справа піде швидше. І в якості ілюстрації “роки активності” видних бойовиків. Виходить хороше гасло “стріляєш в Україну — жити залишилося максимум два роки”.

Така інформаційна робота, природно, обумовить бурчання з боку “партнерів” і гнівні тиради з боку РФ. У такому разі можна просто посилатися на досвід Ізраїлю, практику роботи спецслужб тієї ж Франції. Та і РФ є чим тикнути носом. Позиція єдина: “скривдив українця — отримав за заслугами”.

Вигоди сценарію. Ця позиція, поза сумнівом, вигідна усередині країни. Як-не-як це забезпечує зростання упевненості громадян. У своїх силовиках і своїй державі. Останнє критично важливе в суспільстві, де популярна формула “Батьківщину люблю, державу ненавиджу”.

З іншого боку, такий підхід — прекрасний спосіб деморалізації супротивника. Підбірка фактів, дат, а так само скупі рядки прес-релізів, коли черговий “герой Новоросії” відправиться до прабатьків, прекрасно діє на інших. Думаю, неприємно жити з відчуттям, що тебе вб’ють. Не в бою — як скажену тварину. Ти це знаєш, але не знаєш, хто саме і коли. І, що теж важливо, “велика Росія” тебе ніяк не захистить.

Варіант 2. “Не я”

Україна категорично відмовляється брати відповідальність за цю й інші смерті. На перший погляд, програшна стратегія. Але відмовлятися можна по-різному. Можна, наприклад, з’ясовувати, хто в реальності “зробив справу”, і показувати, що сама Росія помалу відстрілює тих, хто пішов воювати за “русскій мір”. Так би мовити, найбільш буйних. Тут кейс узагалі прекрасний. Адже до бойовиків із Донбасу приєднуються члени екіпажу злощасного ЗРК “Бук”. Які, за повідомленням деяких ЗМІ, вже мертві. Серія нещасних випадків, що ж тут поробиш. А в 53-й Курській бригаді ППО ВС РФ вшановують їх пам’ять.

Теж прекрасний підхід, оскільки він збільшує недовіру бойовиків до Росії. І, як наслідок, до російських кураторів, командирів. Та і кадрових частин, що стоять поряд. А це вже рівень боєготовності окупаційних сил усього регіону. Ну і до того ж, серед таких, що “не довіряють”, простіше працювати українським розвідникам. Тут тобі і потенційна агентура, і загальний моральний стан частин.

Мінуси такого підходу — необхідність шукати докази, пояснення, аналіз справедливості звинувачень.

Маючи таку фактуру, можна її надати у тому числі на переговорах. В якості одного з аргументів у категорії “інше”. Але такі дрібниці створюють потрібний фон, схиляють учасників до бажаного тобі результату.

Таким чином, обидва основні варіанти поведінки — візьме Україна відповідальність за смерть Мотороли або категорично заперечуватиме — прийнятні. Обидва можна використати для досягнення потрібних результатів.

Проте залишається ще одна можлива реакція. Яка веде до негативних наслідків. Йдеться про відсутність позиції як такої. Тобто, чи ми — чи не ми. А може, партизани. У такому разі супротивник сам вибирає тези для інформаційної атаки. А Київ звично відбивається, виправдовується і заперечує.

Як на мене, час уже освоювати наступальну тактику в інформаційних операціях і самим диктувати порядок денний, тези й теми.

Джерело

 

Залишити коментар

Кометарі