Мартін Брест: “Парад – це гордість, що в нас є армія”

Українські політики не втомлюються лякати суспільство повномасштабним вторгненням сусідів на територію нашої держави. Тому багато хто знову почав замислюватися – чи зможуть наші воїни зупинити ворога, якщо трапиться найгірше.

Про атмосферу в рядах Збройних Сил України, настроях і забезпечення ми поговорили з Мартіном Брестом – такий позивний носить відомий активіст, воїн-доброволець з 72-ой ОМБР.

– Мартін, що зараз відбувається в українській армії?

– Про це говорити можна кілька годин. Скажу коротко – з плюсів у нас є армія, вона боєздатна, навчена. Бракує нашій армії того ж, що і іншим сферам. По-перше – в армії дуже великий запит на мізки, по-друге, дуже великий запит на людей. Чомусь не горять у нас молоді люди йти в армію ні з мобілізації, ні на контракт.

– Якщо завтра буде повномасштабне вторгнення – армія готова?

– Повномасштабне вторгнення наші сусіди не потягнуть. Будь-яка людина, яка трохи розуміється у військовій справі, знає, що для цього потрібен корпус хоча б в 600 тисяч чоловік. Уявіть, що означає зібрати таку кількість людей і розгорнути інфраструктуру, що дозволяє зосередиться в одному місці, щоб потім наступати. Таке буває тільки в кіно.

Можливі бліц-удари невеликими силами – до двох бригад. Згадайте, як було в Іловайську – зайшли кілька невеликих груп.

– Чому наша влада і чиновники постійно нас лякають повномасштабним вторгненням? Нещодавно Євген Марчук заявив, що можливе вторгнення Білорусії, Олександр Турчинов каже про введення надзвичайного стану. Навіщо?

– Марчук у нас хто зараз? Правильно, ніхто – експерт, яких у нас багатото. Якщо говорити про людей, які реально приймають рішення – про того ж Турчинова, то ймовірність введення військового стану у нас зберігається з 2014 року. І всі розуміють, що військовий стан – це загибель для економіки країни. І введуть його тільки в дуже-дуже крайньому випадку. Заява Турчинова – це меседж нашим сусідам про те, що ми в крайньому випадку готові ризикнути. Так що не потрібно думати, що влада нас лякає.

– У соціальних мережах багато людей критикують майбутній парад до Дня Незалежності – мовляв, не на часі, інші виступають “за”. Яке Ваше бачення?

– Давайте розглянемо – що таке люди. По-перше, у нас є 200 тисяч відслужили воїнів, є їхні друзі, родичі, співчуваючі, є волонтери – їм цей парад дуже потрібен. Парад – це гордість за те, що у нас утворилася армія. І я теж пишаюся, що вклав свої сили на 1/200 000-ну. Левова частка людей, які зараз живуть біля мене кажуть: О, парад – прикольно!

А є ще якась група населення, яким цей парад не подобається. Але що я встиг помітити – більшість людей, які виступають проти параду, не мають відношення до армії. А ще ці люди ставляться погано не тільки до параду, але і до всього, що їх оточує в цьому житті. Їм все погано, вони недооцінені, ображені і т.д. Ну є такі люди, яким завжди все погано і всі у них винні, крім них самих – від цієї категорії людей нікуди не дітися.

– Зараз в Києві триває суд над бійцями “Торнадо”. Періодично такі історії спливають. Як ставляться Ваші товариші по службі до цього?

– За весь час, що перебуваю на полігоні під Дніпром, я не чув жодної розмови на цю тему. Більш того, є негласне правило: якщо тебе там не було, то нічого й висновки робити або обговорювати.

– Комбат і нардеп Семен Семенченко стверджує, що влада садить патріотів.

– На початку війни я такого персонажа пам’ятаю. Він чимось там командував … Напевно. Я читав в “Фейсбуці”, а “Фейсбук” же брехати не буде. Зараз я бачу його депутатом, але як би не напружував свої сержантські звивини – я не пригадую жодного законопроекту Семена Семенченко.

Тому говорити, що думка Семенченко вагома – я не можу. Для мене вона невагома.

– Знову ж таки періодично суспільство розбурхують розмови про контрабанду в зоні АТО. Як із цим справи?

– Кожна людина може розповідати про свій сектор відповідальності. Як тільки вона говорить про сусідній сектор, ми отримуємо одну дебільну програму, яка свого часу несла з екранів телевізорів марення про те, як через Старогнатівці йшов “контрабас”. При тому, що вони там не були, нікого звідти не запитали, а на камеру говорив якийсь лівий чоловік. Хочу сказати – якщо хтось відкриє рот поговорити про “контрабас”, то нехай відразу називає імена, прізвища, відповідальних за це, тому що в іншому випадку – це повна фігня.

Стверджувати, що вся зона АТО торгує контрабандою – я не можу. Я знаю свої сектора – я служив під Старогнатівкою, під Докучаєвським, під Новотроїцьким. Тому все, що можна було бачити, ми це бачили.

Так, “контрабас” є – це ніхто не заперечує. У зоні АТО основний “контрабас” – це їжа і товари народного споживання, які надходять з боку України на сторону окупованої України. Жахливий такий контрабас, від якого країна прямо на межі колапсу.

За час служби я став свідком мінімум чотирьох випадків, коли затримували з нашого боку силовиків, які брали участь в якихось там схемах.

Вся справа в тому, що ніде ні в яких документах не записано, що ЗСУ ставлять завдання зупинити “контрабас”. Є завдання – припинити рух техніки і людей, які роблять це незаконно. ЗСУ як можуть, так і припиняють – контрабас це або якісь ДРГ.

– У перші місяці війни допомогти ВСУ підключилися багато волонтерів. Бірюков та Тука вже в міністерствах, багато волонтерів вже заявили, що армія не потребує їх допомоги. Який реальний стан справ? Чи працюють волонтери?

– Я не можу судити, чи працюють волонтери в колишніх обсягах. Але у армії зараз є потреба в трьох напрямках і їх поки Міноборони не закриває. Перший напрямок – автотранспорт і все, що його стосується. Другий напрямок – очі і все, що стосується приладів спостереження – починаючи від довгомірів і закінчуючи тепловізорами. Цього в армії просто не видають. Все, що я бачив, було куплено волонтерами. Третій напрям – специфічна медицина, яку нам не може надати Міноборони: турнікети, бандажі, правильні ножиці, правильні гемостатики, реанімобілі. За іншими пунктами теж є потреба. Але вона набагато менше, ніж раніше.

Форма, броники сякі-такі є. Може не найкращі, але вони є і воювати в цьому всьому можна.

– А як зараз в армії з їжею? Нормально годують?

– Норми, які забиті в законодавстві, дотримуються. Інший момент, що ці норми не відповідають реальності здорового, повноцінного харчування. Та й сама якість продуктів залишає бажати кращого. Я зараз живу на полігоні – більше 10 днів. Я жодного разу не був в їдальні. Тут є два кіоски, є люди, які виходять в населені пункти і яких я прошу купити якихось овочів. Ось так і харчуюся.

Якість продуктів, які надходять в армію, відповідає ТУ, причепитися немає до чого. Але самі ТУ не відповідають принципам здорового харчування здорових людей, які працюють важко фізично.

– На осінь знову обіцяють мобілізацію. Наскільки вона виправдана?

– Я перебуваю в армії, а не ззовні. До того ж, повної інформації у мене немає. І якщо про мобілізацію починає говорити людина, рангом нижче, ніж керівник штабу або міністр оборони – це нерозумно. Тому що вони не володіють всією інформацією.

Мені здається, що мобілізація потрібна, тому що чоловіки в нашій країні вже закінчилися. Ті, хто хотів піти воювати – вони вже пішли. І ось ці 300 тисяч, приблизно, люди, які пішли – цей той пул, на який ви можете розраховувати. Шкода, що на 40 мільйонів чоловік справжніх чоловіків виявилося так мало. Але нічого не поробиш. А ротація потрібна ….

– Не секрет, що ми продовжуємо торгувати з країною-агресором, працює в Липецьку фабрика нашого гаранта. Як ставляться до цього наші хлопці на фронті?

Всі люди, і не тільки в армії, діляться на два типи – одні хочуть розібратися, а іншим потрібно покричати. Людина, яка хоче розібратися, розбирається, а хтось хоче покричати: давайте розірвемо всі зв’язки, перестанемо торгувати і домовлятися з агресором. Такій людині не доведеш, що у нього з крана тече гаряча вода саме тому, що її підігрівають газом, купленим у агресора. І уряд не може все взяти і розірвати, залишити людей без електрики, тепла або газу. Що таке просидіти кілька днів без світла у великому місті – про це є хороший американський фільм.

Можна дуже довго кричати, як погано контактувати з ворогом, але ми зараз у ситуації, коли вибирати нема з чого. Ми змушені купувати вугілля, газ і ще щось. Це вимушений захід.

З приводу ліпецького “Рошен” – він вже 2,5 року під арештом. Росіяни чимало українських об’єктів присвоїли, а “Рошен” вони могли давно назвати “Липецький шоколадк”, але чомусь вперто тримають “Рошен” і постійно тикають цим нам.

Джерело

   

Залишити коментар

Кометарі