“Не бачу політичної волі до змін”

Керівник люстраційного департаменту Мін’юсту заявила, що покидає посаду. Юрист Тетяна Козаченко прийшла на держслужбу після революційних подій на Майдані, полишивши адвокатську практику й роботу в Громадському комітеті з питань люстрації. “Нелогічно, якщо в державному органі не буде людини, яка зможе забезпечувати зв’язок і можливість координувати питання люстрації”, – говорила тоді вона, пише газета “Експрес”.

Але, попрацювавши в уряді трохи більше як півтора року, вирішила залишити посаду. “Я планую звільнятися, – повідомила чиновниця. – Я готова була присвятити державі два роки. Але я не можу. Вже два роки проїдаю все, що заробила за своє життя. Я не тримаюся за посаду, я хочу повернутися до адвокатури…”

– Ви заявили про готовність піти з посади керівника Люстраційного комітету. Що спонукало вас до такого рішення?

– Насправді я планую виконати свої зобов’язання. Коли йшла на державну службу, то задекларувала, що готова присвятити два роки свого життя роботі на державу, фактично – попрацювати волонтером. Я хотіла побачити державну машину зсередини, зрозуміти, чи зміни в країні взагалі можливі. Я працюватиму до листопада. Якби бачила, що є політична воля до змін, то могла б і більше часу бути волонтером. Однак нині я не працюю, а виборюю право щось зробити та довести. Притім, що мені більшою мірою не допомагають, а заважають. Система побудована так, що розцементувати її дуже важко. Думаю, на громадських засадах зможу зробити більше. Я не завершую своєї справи.

– З якими саме очікуваннями ви йшли на державну службу?

– Я мала впевненість, що після подій, які відбулися в країні взимку 2013-2014 років, люди у владі переродяться. Сподівалася, що політична воля, зокрема й тих, хто стояв на сцені Майдану, цілковито відповідатиме не просто європейським цінностям, а сподіванням громадянського суспільства, яке народилося. Я не думала, що можу двічі помилитися. Але помилилася. Ті, хто був у владі, і ті, хто прийшов, – фактично такі самі. Вони не переродилися й далі залишають за собою перерозподіл сфер впливу. Я не побачила тієї політичної волі до змін, яку декларували з трибуни політсили. Їхні слова та їхні діла серйозно різняться.

– Як оцінюєте люстраційний процес, до якого ви безпосередньо дотичні?

– Люстрація не спрацювала повною мірою, як це було задумано. Є випадки саботажу, коли державні службовці, що підлягають звільненню, залишаються на посадах. Чому? Тому, що хтось із високопосадовців не ухвалює рішення про звільнення, вважаючи себе вищим за закон. Або ж судові органи ухвалюють незаконне рішення, яке дає можливість державному службовцю і далі перебувати на посаді. Усе відбувається під прикриттям “згори”.

Хочу наголосити: люстрація не впливає на якість нових кадрових призначень. Візьмімо, для прикладу, прокуратуру. Прокурорів, які працювали за Януковича, звільнено. Але на їхнє місце поставили людей із тієї ж системи – їхніх заступників, підлеглих і так далі. Замість того, щоб провести конкурс, призначити фахових правників, здійснити реформу прокуратури.

На жаль, люстрація не вирішує наболілих питань держави. Наша держава – як отруєний організм. Вона потребує лікування. Люстрація – як крапельниця, яка підтримує отруєний організм, але не лікує його. Вона є одним із механізмів, потрібних для оздоровлення країни, а не ліками для неї.

– Закон “Про очищення влади” нині перебуває на розгляді Конституційного Суду. Як вважаєте, чи може КСУ визнати деякі положення закону неконституційними, як того вимагають автори подання?

– Як на мене, говорити про результат розгляду в цьому випадку немає сенсу. Через вади нинішнього складу Конституційного Суду. Річ у тім, що шість суддів КСУ нині мають конфлікт інтересів – вони самі підпадають під дію закону про очищення влади. Маю на увазі суддів, які 2010 року голосували за скасування частини положень Конституції і надання ширших повноважень Януковичу. Двоє з них, до речі, призначені за квотою Президента. Порошенко може скористатися правом звільнити їх, але досі цього не зробив. Що цікаво, коли він був народним депутатом, то проголосував за звільнення суддів, призначених за квотою Верховної Ради, котрі 2010-го підтримали зміни до Конституції.

Хто ж суб’єкти подання до Конституційного Суду? Пленум Верховного Суду і 47 народних депутатів, 26 із яких голосували за диктаторські закони. Тобто колишні регіонали, які також мають конфлікт інтересів із законом “Про очищення влади”. Хіба це нормально, що судді Конституційного Суду, які підлягають звільненню, розглядають подання інших нелюстрованих суддів та екс-регіоналів? Хіба вони можуть вирішувати долю закону про люстрацію, а фактично визначати, чи залишатися їм та їхнім людям на посадах? Хіба це рішення може бути неупередженим?..

– Чи вірите в те, що кардинальне очищення влади рано чи пізно відбудеться?

– Очищення влади не обмежується люстраційним законом. Це ширший процес, який відбувається через відновлення довіри до судової влади (маю на увазі судову реформу), через виконання антикорупційних законів тощо. Якби належно працювали міліція (тепер вже поліція), прокуратура, суди, то країні не потрібен був би люстраційний закон. Правоохоронні органи — це своєрідні національні інститути очищення, які є в кожній країні.

Хай там як, але певні зрушення є. Змінилося суспільство, воно нарощує вагу. Думаю, що зміни вже невідворотні. Питання лише в тому, наскільки процес змін буде тривалим і важким.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ

 

Залишити коментар

Кометарі