Хлопець , який колись тримав “Небо” у Пісках

– Коли я пішов на війну, мені було сімнадцять. Сказав, що документи згоріли у Профспілках. Виглядав старше, мені повірили. Та й часу розбиратися не було.

Так починаються багато історій про похід на Другу світову війну, і так розповідає про себе корегувальник вогню “Апостол”, якого насправді звуть Богдан.

Позивний йому вигадали дівчата з Майдану,за гарні очі!

“Українська правда. Життя” зустрілася з хлопцем, який колись тримав “Небо” у Пісках.

ЯКЩО ТАМ НЕ ЖАРТУЄШ, ТО СТАЄШ МАРАЗМАТИКОМ

Центральна площа древнього Дрогобича у Львівській області. На дворі сонячно, хоч, день перед тим поливало рясними дощами.

Швидкою армійською ходою до мене на зустріч спішить Апостол. Вітаючись, жартує: “За погоду домовлявся зі своїми на небі“.

Тут у своєму місті у 2013 хлопець брав активну участь у революції, згодом вступив до “Тризуба ім. С. Бандери”, а вже після, добровольцем вирушив на війну.

Мати таку позицію спонукало виховання. У дитинстві батько активно знайомив хлопця з історією України. Щоразу, підловлюючи сина на перегляді фільмів про радянську армію, нагадував, як з нашою країною чинив СРСР, розказував про колгоспи, Голодомор, знищення українців та переслідування патріотів.

Так юнак почав цікавитись історією і військовою справою та, навіть, збирався навчатись у військовому училищі. Але після здачі екзаменів потрапив на навчання в механіко-технологічний коледж у Дрогобичі.

– Не шкодую, що не вступив на військового, бо у технікумі віднеслись з розумінням, не виключили, коли я поїхав на війну.

Коли Росія анексувала Крим хлопець зрозумів, що не може лишатися осторонь.

– У мене не було великого здивування, а з’явилося дуже обґрунтоване та сильне бажання захистити і обороняти своє.

Перед відправкою у Піски хлопець пройшов навчання у складі п’ятого батальйону на базі ДУК “Правий сектор”.

Поки неквапливо гуляємо містом Богдан з неприхованою гордістю розповідає про навчання і про бої.

Починається злива, забігаємо у кав’ярню, там несподівана зустріч – побратим Апостола.

Хлопці вітаються, солдатським сленгом швидко випитують один у одного новини.

Поки чекаємо на каву, звучать історії з війни. Цікаво, що в них немає жодного трагізму.

– Ти якщо там не жартуєш, то стаєш маразматиком “шизанутим”, – пояснює боєць.

Приносять каву, саме закінчується дощ, друг Апостола біжить у справах, прощання без слів: міцні чоловічі обійми та потиск руки.

Хлопець розповідає, що не кожен на війні може стати побратимом, люди дуже різні, щастя, якщо поряд є соратник, який не зрадить.

Не кожен на війні може стати побратимом, люди дуже різні, щастя, якщо поряд є соратник, який не зрадить

Повертаємось до розмови про Піски.

Боєць розповідає, що після недовгих, але інтенсивних навчань, видали зброю та направили на позицію.

– Було відчуття всемогутності та велике бажання реалізувати навики в бою.

На позиціях все кардинально змінилося.

– Приїхали. І перша думка в голові – де б сховатись! Два – три дні з кута не вилазив. Було страшно.

Потім був період самоусвідомлення. Чому я тут? Що я повинен робити? І от тоді я почав освоюватись, виходити на позиції.

Військові, що заїхали в Піски раніше, показали усі стратегічні об’єкти, пояснили можливі шляхи нападу та відступу. Отоді з’явилося відчуття відносної впевненості та хоч якоїсь, але безпеки.

– За таких побратимів можна подякувати війні, за них не шкода життя віддати.

ДВА РАЗИ НЕ ВМИРАТИ, ДВА РАЗИ НЕ МУЧИТИСЬ

Коли почалися серйозні бої у Пісках Апостола відправили корегувати вогонь.

– Мене – молодого, швидкого, малого, в якого важко влучити, – запхали на “Небо”.

“Небом” в АТО називали сорокап’ятиметрову вишку, ліфт в шахту, за 2 км від Донецького аеропорту.

З особливим трепетом і теплом хлопець розповідає про нього.

– “Небо” – це наша найкрасивіша дівчина в Пісках. Як ми її тільки не називали. Що наше сонечко і пташка тільки не пережила. Чим в неї, бідненьку, лише не попадали!

 Зруйнувати “небо” було стратегічною метою сепаратистів

Зруйнувати його було стратегічною метою сепаратистів. Саме з цієї позиції було добре видно їх розташування, поле та лісопосадку.

Поза очі всі казали, що на “небо” лізуть тільки божевільні, але військові з навколишніх позицій та журналісти називали цих хлопців “небесними захисниками”.

– По нас гатили добре! Часом і з багатокаліберних. У найгарячіші дні 12 годин чергування – 12 годин обстрілів.

Добре, що там зі мною були такі ж відчайдухи, бо самому цього не можливо витримати. Спочатку всі “хі-хі” та “ха-ха”, панічні жарти один за одним…

А як прилетить по нас, то звук такий по залізу сильний. Зуби від холоду трусяться, ти лежиш, від страху встати не можеш.

Поза очі всі казали, що на “небо” лізуть тільки божевільні, але цих хлопців називали “небесними захисниками”

У такі моменти хлопці молились або згадували батьків, дружин та дівчат.

– У мене були такі дурні думки. Думав про смерть. Думав, як мене будуть ховати – з почестями чи без.

Мій побратим завжди мене заспокоював: “Апостол, не переживай, два рази не вмирати, два рази не мучитись” . І чомусь справді мені ставало легше.

Питаю: після всього, що ти пережив, відчуваєш себе героєм?

– Ні, звичайно! З героїчного у всіх був лише один “подвиг” – вилізти на дах, який постійно прострілюють, щоб поговорити з мамою, бо більше ніде не “ловить”.

Ірина Цибух

 

Залишити коментар

Кометарі