Ліна Костенко – цитати про життя та любов

Ліні Костенко виповнюється 86 років

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетка закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінованого поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

Після закінчення EDGTcYg84vMсередньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетки, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії.

Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її подальший розвиток.

Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки й палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетка, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим досьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

скачанные файлыПеру поетки належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві .

Про жінку та чоловіка

“Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах.
Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі”.
(“Маруся Чурай”)

“Очевидно є люди, не талановиті до любові. І їх дедалі більше”
(“Записки українського самашедшого”)

“Мудрість мужчини – промовчати, коли говорять стихії”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Котра дівчина чорні брови має,
то тая дівчина усі чари знає”.
(“Маруся Чурай”)

“Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем,як Поприщін у Гоголя.
А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Жах не в тому, що щось змінеться, – жах у тому, що все може залишитися так само”.
(“Записки українського самашедшого”)

“Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.
А я кажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа – то тихе море сліз.
Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.
(“Маруся Чурай”)

“У кожного своя пустеля і свої міражі”
(“Записки українського самашедшого”)

Проблеми ж – як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік.
(“Записки українського самашедшого”)

Джерело obozrevatel

 

Залишити коментар

Кометарі